From food and hygiene packages for displaced families to backpacks placed into the hands of children returning to school, the Ukrainian Orthodox Church of the USA continues to transform the generosity of its faithful into a living ministry of Christian love.

The photographs arriving from Ukraine tell two very different stories.

In one image stand buildings scarred by explosions - windows shattered, walls torn open, homes reduced to rubble by Russia’s continuing war against Ukraine. Behind those ruined walls are families who once lived ordinary lives: parents went to work, children attended school, grandparents cared for their grandchildren, and families gathered around their tables.

In another image, however, a child smiles while holding a new backpack filled with notebooks, pencils, markers, paints, and everything necessary for the beginning of another school year.

Between those two images - between destruction and hope - stands the continuing humanitarian ministry of the Ukrainian Orthodox Church of the USA.

With the blessing of His Eminence Metropolitan Antony and under the coordination of His Eminence Archbishop Daniel, the clergy, parishes and faithful of the UOC of the USA continue to provide direct humanitarian assistance to internally displaced Ukrainians, refugees, elderly people living alone, children, and families whose lives have been devastated by the war.

Through the dedicated ministry of Very Rev. Fr. Kostyantyn Kuznetsov, Dobrodiyka Natalia Kuznetsova, and their son Dmytro, assistance funded by the UOC of the USA reaches people directly in communities where the need is greatest, including the Kharkiv region and other cities, towns and villages receiving displaced families from the occupied and heavily damaged regions of Ukraine.

Humanitarian assistance is purchased, transported, unloaded, sorted, packaged and then delivered into the hands of people who need it. Food, hygiene products and other necessities are assembled into individual packages for families who have lost homes, employment and, in many cases, nearly everything they once possessed.

“We are on the road again, going where the pain is greatest,” Fr. Kostyantyn explains. “We Go Where It Hurts - The ministry is deliberately personal. We meet displaced families, elderly people who are alone, and those who suddenly find themselves in extremely difficult circumstances. We bring food and hygiene supplies, but we also try to bring a warm word and the assurance that they have not been forgotten.”

The work of Fr. Kostyantyn, Dobrodiyka Natalia and Dmytro allows the charitable offerings made thousands of miles away in the United States to become something tangible in Ukraine- a package of food placed into the hands of an elderly woman, hygiene supplies delivered to a displaced family, school materials given to a child, and, perhaps most importantly, the presence of another human being willing to listen.

For Archbishop Daniel, this personal encounter is essential to the Church’s understanding of humanitarian ministry.

“Christian charity cannot remain an abstract idea or simply a financial transaction,” Archbishop Daniel stated. “When our faithful in America make an offering, that offering travels across an ocean and ultimately becomes bread on a family’s table, medicine or hygiene supplies for someone in need, a backpack for a child, and a human embrace for someone who feels abandoned. This is the Gospel becoming visible through works of mercy.”

The devastation of war cannot be measured only by destroyed buildings, damaged infrastructure or statistics.

Every ruined home represents a family story interrupted. Every abandoned village contains memories. Every displaced person carries an invisible burden.

Those delivering humanitarian assistance repeatedly encounter people whose physical needs are obvious but whose interior wounds are much harder to see.

As the volunteer team reflected after one of its recent missions, feeding an exhausted body, finding shelter or providing medicine may sometimes be the easier part of humanitarian work. Far more difficult is reaching a soul wounded by war.

“In every pair of eyes there is a personal pain,” Fr. Kostyantyn said. “There is a lost world and often a grief that has not yet found words. We understand that food is necessary, but people also need hope. Together with Natalia and Dmytro, we try again and again to kindle even a small flame of faith in tomorrow. Healing will be a long journey, and we must walk that road with them.”

This is why the ministry supported by the UOC of the USA seeks to offer more than material assistance. It seeks to communicate presence: you have not been abandoned; you have not been forgotten; the Church is with you.

“The Lord is my shepherd; I shall not want.” (Psalm 23:1) These words have become more than a familiar verse. For families living amid uncertainty, they express the conviction that God continues to care for His people - and that Christians are called to become instruments of that care.

As another academic year begins in Ukraine, the ministry has taken on a particularly joyful dimension.

The annual “Backpack of Kindness” initiative is once again providing backpacks and school supplies to children and young people from internally displaced families.

These are children who have experienced realities no child should have to know. Some have lost their homes. Some have fled occupied territories. Some have changed schools repeatedly. Some continue their education amid air-raid sirens, in shelters and even in basements. Yet they continue to learn. They continue to draw. They continue to dream. And they continue to smile.

With support from the UOC of the USA, Dobrodiyka Natalia and the volunteer team have been purchasing backpacks, notebooks, pens, colored pencils, markers, sketchbooks, paints and other school necessities. Packages are also being shipped through Nova Poshta to displaced families in different regions of Ukraine.

Each backpack is prepared with care and contains the basic materials necessary for study and creativity.

A notebook may seem like a small gift compared with the enormous destruction of war. Yet to a displaced child, that notebook says something important: your education matters; your creativity matters; your future matters.

“The smiles of these children are among the most powerful answers to the darkness of war,” Archbishop Daniel reflected. “A missile may destroy a classroom. A bomb may destroy a family home. War may force a child into a shelter. But we must never permit war to convince that child that there is no tomorrow. Every backpack we place on a child’s shoulders is our way of saying: ‘We believe in your tomorrow. Keep learning. Keep dreaming. Ukraine needs you.’”

The backpacks reaching children in Ukraine are made possible by communities of faithful throughout the United States who continue to respond generously to the appeals of the Consistory.

Among them is Sts. Peter and Paul Ukrainian Orthodox Church in Youngstown, Ohio, where the faithful, under the pastoral leadership of Rev. Fr. Mykola Zomchak, responded to the Consistory’s call by collecting funds and forwarding them for the purchase of backpacks and school necessities for displaced Ukrainian children.

For the Youngstown parish community, the initiative is a natural expression of Christian stewardship and solidarity with Ukraine.

“Our parish understands that these children are not strangers to us,” Fr. Mykola Zomchak said. “They are our children in Christ. When a child in Ukraine opens a backpack provided through the generosity of our faithful, we want that child to know that Ukrainian Orthodox Christians in America remember them, pray for them and believe in their future.”

The contribution of Sts. Peter and Paul Parish represents something much larger than one collection. Across the UOC of the USA, parish communities, clergy, organizations, families and individual donors have repeatedly answered appeals for humanitarian assistance since the beginning of the full-scale invasion.

Their offerings become food. Their offerings become hygiene supplies. Their offerings become humanitarian deliveries. And now, once again, their offerings are becoming backpacks filled with hope.

One of the defining characteristics of this humanitarian effort has been the ability of the UOC of the USA to connect donors directly with those suffering on the ground.

Through trusted clergy and volunteers such as Fr. Kostyantyn, Dobrodiyka Natalia and Dmytro Kuznetsov, financial contributions are transformed into practical assistance, while the volunteers themselves provide the human and spiritual presence that no shipment can replace.

The process involves considerable work: identifying urgent needs, purchasing supplies, coordinating transportation, unloading deliveries, assembling individual food and hygiene packages, organizing school materials and distributing assistance.

Yet behind all that logistical work is a profoundly Christian purpose.

“This ministry is not about numbers,” Archbishop Daniel said. “It is about names, faces and human lives. Christ never commanded us merely to feel compassion from a distance. He calls us to feed the hungry, care for those in distress and bear one another’s burdens. Every person we serve in Ukraine is an icon of God whose dignity must be protected.”

The Archbishop expressed particular gratitude to the parishes and individual benefactors who continue their generosity despite the fact that the war has now continued for years.

“I ask our faithful not to become accustomed to Ukraine’s suffering,” Archbishop Daniel said. “The danger of a long war is that the world begins to treat extraordinary suffering as ordinary. For the mother who has lost her home, it is not ordinary. For the child studying during an air raid, it is not ordinary. For the elderly person waiting for food or medicine, it is not ordinary. Therefore, our response cannot become ordinary either. Our love must remain active.”

War leaves behind rubble, wounded bodies and broken hearts. It attempts to convince people that destruction is stronger than creation and that despair is stronger than hope.

The Church answers differently.

A food package says: you will eat today. A hygiene kit says: your dignity matters. A visit says: you are not alone. A backpack says to a child: there is a tomorrow. And prayer says: God has not abandoned you.

The Ukrainian Orthodox Church of the USA extends profound gratitude to every parish, clergy family, organization, donor and friend who has made this ministry possible, as well as to Fr. Kostyantyn, Dobrodiyka Natalia, Dmytro and the volunteers who place themselves directly in the service of people living amid the consequences of war.

But the need remains enormous.

As another school year begins and humanitarian needs continue throughout Ukraine, the Consistory once again calls upon the clergy, parishes and faithful of the UOC of the USA, as well as friends and benefactors of Ukraine, to continue supporting the Church’s humanitarian ministry.

Do not allow compassion to grow tired! Do not allow distance to make suffering invisible!

Continue helping us provide food for displaced families, hygiene supplies for those who have lost everything, assistance for elderly people living alone, and backpacks and educational materials for children determined to learn despite the war surrounding them.

“Every gift becomes an act of hope,” Archbishop Daniel concluded. “Perhaps we cannot rebuild every destroyed home today. Perhaps we cannot immediately heal every wounded heart. But we can stand beside our brothers and sisters. We can feed them. We can clothe them. We can educate their children. We can pray with them. And together, by the grace of God, we can remind the world that light will overcome the darkness, mercy will overcome cruelty, and life will overcome death.”

Together, we continue to carry hope where the pain is greatest.

Там, де болить найбільше, має бути присутня Церква:

УПЦ США продовжує служіння милосердя в охопленій війною Україні

Від продуктових і гігієнічних наборів для родин вимушених переселенців до наплічників, які отримують діти, повертаючись до навчання, - Українська Православна Церква США продовжує перетворювати жертовність своїх вірних на живе служіння християнської любові.

Світлини, які надходять з України, розповідають дві зовсім різні історії.

На одній із них - понівечені вибухами будівлі: вибиті вікна, зруйновані стіни, домівки, перетворені на руїни внаслідок триваючої російської війни проти України. За цими зруйнованими стінами - родини, які ще зовсім недавно жили звичайним життям: батьки ходили на роботу, діти - до школи, дідусі й бабусі піклувалися про онуків, а сім’ї збиралися разом за родинним столом.

А на іншій світлині - усміхнена дитина, яка тримає новий наплічник, наповнений зошитами, олівцями, фломастерами, фарбами та всім необхідним для початку нового навчального року.

Між цими двома образами - між руйнуванням і надією - триває гуманітарне служіння Української Православної Церкви США.

З благословення Високопреосвященного Митрополита Антонія та під координацією Архієпископа Даниїла духовенство, парафії та вірні УПЦ США продовжують надавати безпосередню гуманітарну допомогу внутрішньо переміщеним особам, біженцям, самотнім людям похилого віку, дітям та родинам, чиє життя було зруйноване війною.

Завдяки жертовному служінню протоієрея Костянтина Кузнєцова, добродійки Наталії Кузнєцової та їхнього сина Дмитра допомога, профінансована УПЦ США, безпосередньо надходить до людей у громадах, де потреба є найбільшою, зокрема на Харківщині, а також в інших містах, містечках і селах, які приймають вимушених переселенців з окупованих та особливо постраждалих від війни регіонів України.

Гуманітарна допомога закуповується, перевозиться, розвантажується, сортується, пакується, а потім передається безпосередньо в руки тих, хто її найбільше потребує. Продукти харчування, засоби гігієни та інші речі першої необхідності формуються в індивідуальні набори для родин, які втратили домівки, роботу, а в багатьох випадках -майже все, що мали.

«Ми знову в дорозі - їдемо туди, де болить найбільше, - розповідає отець Костянтин. - Ми зустрічаємо родини переселенців, самотніх людей похилого віку та тих, хто раптово опинився у надзвичайно складних життєвих обставинах. Ми привозимо продукти харчування та засоби гігієни, але водночас намагаємося принести тепле слово і запевнити людей, що про них не забули».

Праця отця Костянтина, добродійки Наталії та Дмитра дає можливість перетворити пожертви, складені за тисячі кілометрів у Сполучених Штатах Америки, на реальну допомогу в Україні: пакет продуктів у руках самотньої літньої жінки, засоби гігієни для родини переселенців, шкільне приладдя для дитини і, можливо, найважливіше -присутність іншої людини, яка готова вислухати.

Для Архієпископа Даниїла саме така особиста зустріч є невід’ємною складовою церковного розуміння гуманітарного служіння.

«Християнська благодійність не може залишатися абстрактною ідеєю чи просто фінансовою операцією, -наголосив владика Даниїл. - Коли наші вірні в Америці складають пожертву, ця пожертва долає океан і зрештою стає хлібом на столі родини, ліками чи засобами гігієни для людини в потребі, наплічником для дитини та людськими обіймами для того, хто почувається покинутим. Це Євангеліє, яке стає видимим через діла милосердя».

Руйнування, спричинені війною, неможливо виміряти лише кількістю знищених будинків, пошкодженою інфраструктурою чи статистичними даними.

Кожна зруйнована домівка - це перервана історія родини. Кожне покинуте село зберігає чиїсь спогади. Кожна вимушено переміщена людина несе невидимий тягар.

Ті, хто доставляє гуманітарну допомогу, постійно зустрічають людей, чиї матеріальні потреби очевидні, але внутрішні рани яких набагато важче побачити.

Як зазначила волонтерська команда після однієї з нещодавніх поїздок, нагодувати виснажене тіло, знайти прихисток чи надати ліки іноді є простішою частиною гуманітарної праці. Набагато складніше торкнутися душі, зраненої війною.

«У кожних очах є свій особистий біль, - говорить отець Костянтин. - Є втрачений світ і часто горе, яке ще не знайшло слів. Ми розуміємо, що їжа необхідна, але людям також потрібна надія. Разом із Наталією та Дмитром ми знову і знову намагаємося запалити хоча б маленький вогник віри у завтрашній день. Зцілення буде довгою дорогою, і ми повинні пройти її разом із ними».

Саме тому служіння, яке підтримує УПЦ США, прагне дати людям більше, ніж матеріальну допомогу. Воно прагне засвідчити своєю присутністю: вас не покинули; про вас не забули; Церква поруч із вами.

«Господь - Пастир мій; не матиму недостатку» (Пс. 22:1). Ці слова стали чимось більшим, ніж просто знайомий біблійний вірш. Для родин, які живуть у постійній невизначеності, вони виражають переконання, що Бог продовжує піклуватися про Свій народ, а християни покликані ставати знаряддями Його турботи.

З початком нового навчального року в Україні це служіння набуло особливо радісного виміру.

Щорічна благодійна акція «Ранець доброти» знову забезпечує наплічниками та шкільним приладдям дітей і молодь із родин внутрішньо переміщених осіб.

Це діти, яким довелося пережити те, чого не повинна знати жодна дитина. Дехто втратив свою домівку. Дехто втікав з окупованих територій. Дехто неодноразово змінював школу. Дехто продовжує навчання під звуки повітряних тривог, в укриттях і навіть у підвалах.

І все ж вони продовжують навчатися. Продовжують малювати. Продовжують мріяти. І продовжують усміхатися.

За підтримки УПЦ США добродійка Наталія разом із волонтерською командою закуповує наплічники, зошити, ручки, кольорові олівці, фломастери, альбоми, фарби та інше необхідне шкільне приладдя. Посилки також надсилаються «Новою поштою» родинам переселенців у різні куточки України.

Кожен наплічник формується з особливою турботою і містить основне приладдя, необхідне для навчання та творчості. Зошит може здаватися маленьким подарунком на тлі величезних руйнувань війни. Однак для дитини-переселенця цей зошит говорить про щось надзвичайно важливе: твоє навчання важливе; твоя творчість важлива; твоє майбутнє важливе.

«Усмішки цих дітей є однією з найсильніших відповідей на темряву війни, - розмірковує Архієпископ Даниїл. -Ракета може зруйнувати клас. Бомба може знищити родинний дім. Війна може змусити дитину спуститися в укриття. Але ми ніколи не повинні дозволити війні переконати дитину, що в неї немає завтрашнього дня. Кожен наплічник, який ми кладемо на плечі дитини, - це наш спосіб сказати: “Ми віримо у твоє завтра. Продовжуй навчатися. Продовжуй мріяти. Україна потребує тебе”».

Наплічники, які сьогодні отримують діти в Україні, стають можливими завдяки громадам вірних у Сполучених Штатах Америки, які продовжують жертовно відгукуватися на заклики Консисторії.

Однією з таких громад стала парафія святих апостолів Петра і Павла Української Православної Церкви в Янгстауні, штат Огайо, де вірні під пастирським проводом отця Миколи Зомчака відгукнулися на заклик Консисторії, зібрали кошти та передали їх для придбання наплічників і шкільного приладдя для українських дітей-переселенців.

Для парафіяльної родини Янгстауна ця ініціатива стала природним виявом християнської жертовності та солідарності з Україною.

«Наша парафія розуміє, що ці діти для нас не чужі, - зазначив отець Микола Зомчак. - Вони - наші діти у Христі. Коли дитина в Україні відкриває наплічник, придбаний завдяки жертовності наших вірних, ми хочемо, щоб вона знала: українські православні християни в Америці пам’ятають про неї, моляться за неї і вірять у її майбутнє».

Пожертва парафії свв. апп. Петра і Павла є чимось значно більшим, ніж один благодійний збір. По всій УПЦ США парафіяльні громади, духовенство, церковні організації, родини та окремі жертводавці від початку повномасштабного вторгнення постійно відгукуються на заклики про гуманітарну допомогу.

Їхні пожертви стають продуктами харчування. Їхні пожертви стають засобами гігієни. Їхні пожертви стають гуманітарними вантажами. А тепер вони знову стають наплічниками, наповненими надією.

Однією з визначальних рис цього гуманітарного служіння стала здатність УПЦ США безпосередньо поєднати жертводавців із людьми, які страждають в Україні.

Через надійних священнослужителів та волонтерів, таких як отець Костянтин, добродійка Наталія та Дмитро Кузнєцови, фінансові пожертви перетворюються на конкретну допомогу, тоді як самі волонтери забезпечують людську та духовну присутність, якої не може замінити жодна посилка.

Цей процес вимагає значної праці: визначення найнагальніших потреб, закупівлі товарів, координації транспортування, розвантаження, формування індивідуальних продуктових і гігієнічних наборів, підготовки шкільного приладдя та безпосереднього розподілу допомоги.

Проте за всією цією логістичною працею стоїть глибоко християнська мета.

«Це служіння - не про цифри, - наголосив Архієпископ Даниїл. - Воно про імена, обличчя та людські життя. Христос ніколи не закликав нас лише співчувати здалеку. Він закликає нас нагодувати голодного, подбати про того, хто перебуває в біді, та носити тягарі один одного. Кожна людина, якій ми служимо в Україні, є образом Божим, гідність якого ми покликані берегти».

Архієпископ висловив особливу вдячність парафіям та окремим жертводавцям, які продовжують свою жертовну підтримку, незважаючи на те, що війна триває вже роками.

«Я прошу наших вірних не звикати до страждань України, - сказав Архієпископ Даниїл. - Небезпека тривалої війни полягає в тому, що світ починає сприймати надзвичайне страждання як щось звичайне. Для матері, яка втратила свою домівку, це не є звичайним. Для дитини, яка навчається під час повітряної тривоги, це не є звичайним. Для літньої людини, яка чекає на продукти чи ліки, це не є звичайним. Тому й наша відповідь не може стати буденною. Наша любов повинна залишатися діяльною».

Війна залишає після себе руїни, поранені тіла та розбиті серця. Вона намагається переконати людину, що руйнування сильніше за творення, а відчай сильніший за надію.

Церква відповідає інакше.

Продуктовий набір говорить: сьогодні ти матимеш що їсти. Гігієнічний набір говорить: твоя гідність має значення. Відвідини говорять: ти не один. Наплічник говорить дитині: у тебе є завтра. А молитва говорить: Бог тебе не залишив.

Українська Православна Церква США висловлює глибоку вдячність кожній парафії, кожній родині духовенства, церковній організації, кожному жертводавцю та другові України, завдяки яким це служіння стало можливим, а також отцю Костянтину, добродійці Наталії, Дмитру та всім волонтерам, які безпосередньо служать людям, котрі живуть серед трагічних наслідків війни.

Але потреба залишається величезною.

З початком нового навчального року та в умовах постійних гуманітарних потреб в Україні Консисторія знову звертається до духовенства, парафій і вірних УПЦ США, а також до всіх друзів та благодійників України із закликом продовжувати підтримувати гуманітарне служіння Церкви.

Не дозвольмо нашому співчуттю втомитися!

Не дозвольмо відстані зробити людське страждання невидимим!

Продовжуймо разом забезпечувати продуктами харчування родини переселенців, засобами гігієни - тих, хто втратив усе, підтримкою - самотніх людей похилого віку, а наплічниками та шкільним приладдям - дітей, які, попри війну навколо них, сповнені рішучості продовжувати навчання.

«Кожна пожертва стає актом надії, - підсумував Архієпископ Даниїл. - Можливо, сьогодні ми не можемо відбудувати кожну зруйновану домівку. Можливо, ми не можемо одразу зцілити кожне зранене серце. Але ми можемо бути поруч із нашими братами і сестрами. Ми можемо нагодувати їх. Можемо одягнути їх. Можемо допомогти навчатися їхнім дітям. Можемо молитися разом із ними. І разом, благодаттю Божою, можемо нагадати світові, що світло переможе темряву, милосердя переможе жорстокість, а життя переможе смерть.»

Разом ми продовжуємо нести надію туди, де болить найбільше.